Видатний краєзнавець Маріуполя Сергій Буров розповів про найбільш цікаві маріупольські архітектурні будівлі, які в різний час були окрасою міста.
Почнемо з того, що зображення будинків і церкви адміністративного центру Кальміуської паланки не дійшли до нас. А можливо, таких зображень і не існувало. Але щоб їх уявити, достатньо подивитися їх на офортах Тараса Шевченка, на пейзажах Архіпа Куїнджі, Володимира Орловського, Сергія Васильківського, Григорія Світлицького та інших майстрів пензля.
Читайте також: У пошуках грецької друкарні в Маріуполі - дослідження Сергія Бурова
1778 року очільник Азовської губернії Василь Олексійович Чертков розпорядився закласти церкву в ім'я святої рівноапостольної Марії Магдалини у новоствореному місті Павловську. Розташування храму було визначено згідно з планом, який розробив губернатор власноруч. Були вже зведені стіни, але влітку 1780 року замість поселення козаків, які стали підданими російській імператриці, у місто Павловськ під проводом митрополита Ігнатія прийшли кримські греки. Місто отримало нове ім'я - Маріуполь. Митрополит чомусь не захотів добудовувати розпочату церкву. Замість цього на місці паланки він освятив закладку міської соборної церкви св. Харлампія. У передмістях також було передбачено будівництво храмів. У Карасу-Базарі - церкву Різдва Пресвятої Богородиці, у Маріїнську - Успенську церкву, у Кафайському кварталі - храм Феодоро-Стратилатівський, що згорів ще за життя Митрополита і не був відновлений. Церкву ж, закладену В.А. Чертковим, добудували українці Горленський, Пилипенко, Велігура та інші. Обряд її освячення відбувся 4 червня 1791 року. Ці храми стали першими архітектурними прикрасами Маріуполя...
До початку Першої світової війни наше місто обзавелося низкою цікавих в архітектурному плані будівель. Насамперед це культові будівлі. Величний Харлампіївський собор, Катерининська церква (старий собор св. Харлампія), Марії-Магдалининська церква в Олександрівському сквері, реконструйовані храми на Карасівці та в Мар'їнську, цвинтарний храм. Були також римо-католицька церква поблизу перетину Італійської та Торгової вулиць, хоральна синагога на Георгіївській вулиці, єврейські молитовні будинки на Харлампіївській, Миколаївській та Митрополитській. Досить пристойний вигляд мали торговельні заклади, будинки заможних обивателів, повітове земство, готель "Континенталь" тощо. А житла судновласника Петра Регіра на Бондарній вулиці та Давида Хараджаєва на Таганрозькій навіть називали палацами. Солідний вигляд мали навчальні заклади - Духовне, Єпархіальне та Реальне училища, будівлі гімназій, особливо Олександрівської чоловічої. Пристойним був залізничний вокзал, парафіяльні школи та міські училища. Краєвид Маріуполя з моря прикрашали дзвіниця Харлампіївського собору і купол Марії-Магдалининської церкви, що стояла на найвищій точці тодішнього міста. Між іншим, для цих храмів знайшли утилітарне призначення. Рибалки, перебуваючи в морі, використовували їх як орієнтири. За допомогою простого і водночас дотепного пристрою вони визначали відстань своїх суден від берега.
Читайте також: Історія літнього театру у Маріуполі
Першого відчутного потрясіння архітектура міста зазнала в середині 30-х років минулого століття, коли один за одним підірвали всі церковні будівлі. Щоб надати цій акції пристойного вигляду, поблизу місць, де були церкви, звели школи. На Мар'їнську - школу № 36, на Карасівці - № 11, на Слобідці - 37-ту школу. Треба сказати, що в Маріуполі перед Вітчизняною війною було побудовано кілька помітних багатоповерхових будинків. Будинок поруч зі сквером, у якому були ресторан і гастрономічний магазин, а ще так званий будинок із хлібним магазином, проспект Республіки, 22/15, п'ятиповерхівки на проспекті Республіки, № 43 і № 45, будинки на вулиці Енгельса, №1 і № 39, а також чудовий Палац піонерів.
Смертельного удару місту завдали німецько-нацистські загарбники. Події розгорталися так. У 1943 році, 5 вересня, було розклеєно наказ фельдкоменданта Маріуполя генерала Гофмана, в якому пропонувалося населенню йти в західному напрямку. Наступного дня окупанти та їхні пособники покинули місто. А 7 вересня його передали спеціальним командам жандармерії, просто кажучи, підпалювачам. Три дні горіло місто. Передовому загону однієї з частин Червоної Армії 10 вересня вдалося захопити факельщиків. Їх повісили на імпровізованій шибениці перед східним входом у сквер. Усі будівлі у два поверхи і вище, за дуже малим винятком, перетворилися на погорілки. На деяких вулицях були спалені й одноповерхові будинки.
До відновлення житла приступили негайно. Серед керівників міста і підприємств точилися суперечки. Одні вважали, що потрібно за можливості відновлювати будівлі історичної частини міста. Інші говорили, мовляв, дешевше буде знести погорілки, а нове місто будувати на Лівому березі Кальміуса. Але перемогли ті, хто вважав за необхідне зберегти за можливості історичний вигляд міста. Відновленням займалися будівельники тресту "Азовстальбуд", селища при заводі імені Ілліча піднімали з руїн трудящі Управління капітального будівництва цього підприємства.
Читайте також: Як називали вулиці Маріуполя - дослідження краєзнавця Сергія Бурова
З 1946 року протягом двадцяти семи років головним архітектором Маріуполя був Олександр Митрофанович Веселов. Він багато зробив для покращення наших вулиць і площ. Це і будинки зі шпилями, драмтеатр. Це і житлові будинки на проспекті Республіки на захід від Театрального скверу. А також будівлі на тому ж проспекті - 12, 13, 24, 42. І ще одна сторінка з історії. Із середини 60-х років розгорнулося будівництво панельних житлових будинків. У той час з'явився Володимир Михайлович Цибулько, який формально не був керівником міста. Проте він домігся в Києві, щоб у необласному місті дозволили будувати будинки підвищеної поверховості. Все інше про історію архітектури нашого міста його сучасні жителі знають.
Нагадаємо, раніше публікували розповідь Сергія Бурова про Приморський бульвар Маріуполя.
Фото: з відкритих джерел
