В окупованому Маріуполі досі залишаються більше ста тисяч мешканців, серед яких і маленькі діти. Люди потребують медичної допомоги, отримати яку, як виявилося, не так легко.
Місцева мешканка поділилася своїм досвідом лікування маленької дитини в умовах окупації. Нижче її пряма мова.
«Хочу поділитися з вами своїми враженнями про сучасну медицину в нашому місті. У дитини 1 рік 8 місяців температура 38,9, викликали швидку допомогу. Приїхали швидко, ввічливі приємні жінки оглянули дитину, зробили укол та запропонували госпіталізацію. Повезли у другу міськлікарню на 17 мкр. І тут почалося найцікавіше.
Нас посадили у передпокої і сказали чекати. Лікар «швидкої» розповіла про ситуацію з моєю дитиною лікарю медзакладу. Він підійшов до нас, дав рекомендації щодо лікування та сказав чекати. Через хвилин 10 ми зайшли до кабінету, в якому реєструють тих, що надійшли. Дівчина в кабінеті запитала, що ми хотіли... Ми пояснили ситуацію, у нас попросили документи і нарешті почали оформлювати картку.
Чекаємо. Чекаємо. Чекаємо... Прийшов завідувач дитячої реанімації – так нам його представили. Запитав яка зараз температура, нам принесли градусник - 38,6. Чекаємо, як і раніше, сидимо і чекаємо. Коли ми знову питаємо, скільки ще чекати, нам повідомляють, що в цій лікарні інфекційних дітей не приймають і нас зараз кудись в інше місце відвезуть. Ми, м'яко кажучи, були здивовані, але продовжуємо чекати – найголовніше, щоб дитині надали допомогу.
За підсумками з'ясовується, що інфекційних дітей з температурою приймають у ЛШМД – добре, давайте їхати. І тут черговий сюрприз – приймають їх до 15:00, а зараз 20:40. І що ми маємо у результаті? А нічого. На моє запитання, що мені робити далі, всі розводять руками. Вийшов лікар, який першим «прийняв» нас і сказав, що зараз нам спробують знайти місце у ЛОР-відділенні. Але педіатра немає, лікувати нема кому. Дитина плаче, їй погано, вона хоче спати. Персонал лікарні не робить жодних дій щодо надання допомоги дитині, але створює вид бурхливої діяльності.
Вже почали здавати нерви і ми попросили просто повернути нас додому, якщо ніякої допомоги нам не нададуть. Відповідь співробітника лікарні дослівно: «Мы вам не такси и ничем не обязаны - звоните в такси. Не нравится здесь - вон Бог, вон порог».
На цій «мажорній» ноті ми покинули цей приємний заклад. Дзвонимо в таксі – комендантська година, машина не приїде. У результаті з горем навпіл добралися додому завдяки абсолютно незнайомій людині, яка зрозуміла нашу ситуацію.
Скаржитися меру? Не піду. По-перше, ніколи - потрібно знайти лікаря, який вилікує мою дитину. А, по-друге, а який у цьому сенс?
Бережіть себе і не хворійте, бо з такою «медициною» та ставленням «медиків» допомоги чекати не варто»
Більше новин читайте в нашому Telegram-каналі.
Нагадаємо, що маріупольські діти-сироти заспівали гімн України на благодійному футбольному матчі у Швейцарії.
