В окупованому Маріуполі досі залишаються більше ста тисяч мешканців, серед яких і маленькі діти. Люди потребують медичної допомоги, отримати яку, як виявилося, не так легко. 

Місцева мешканка поділилася своїм досвідом лікування маленької дитини в умовах окупації. Нижче її пряма мова. 

«Хочу поділитися з вами своїми враженнями про сучасну медицину в нашому місті. У дитини 1 рік 8 місяців температура 38,9, викликали швидку допомогу. Приїхали швидко, ввічливі приємні жінки оглянули дитину, зробили укол та запропонували госпіталізацію. Повезли у другу міськлікарню на 17 мкр. І тут почалося найцікавіше.

Нас посадили у передпокої і сказали чекати. Лікар «швидкої» розповіла про ситуацію з моєю дитиною лікарю медзакладу. Він підійшов до нас, дав рекомендації щодо лікування та сказав чекати. Через хвилин 10 ми зайшли до кабінету, в якому реєструють тих, що надійшли. Дівчина в кабінеті запитала, що ми хотіли... Ми пояснили ситуацію, у нас попросили документи і нарешті почали оформлювати картку. 

Чекаємо. Чекаємо. Чекаємо... Прийшов завідувач дитячої реанімації – так нам його представили. Запитав яка зараз температура, нам принесли градусник - 38,6. Чекаємо, як і раніше, сидимо і чекаємо. Коли ми знову питаємо, скільки ще чекати, нам повідомляють, що в цій лікарні інфекційних дітей не приймають і нас зараз кудись в інше місце відвезуть. Ми, м'яко кажучи, були здивовані, але продовжуємо чекати – найголовніше, щоб дитині надали допомогу.

За підсумками з'ясовується, що інфекційних дітей з температурою приймають у ЛШМД – добре, давайте їхати. І тут черговий сюрприз – приймають їх до 15:00, а зараз 20:40. І що ми маємо у результаті? А нічого. На моє запитання, що мені робити далі, всі розводять руками. Вийшов лікар, який першим «прийняв» нас і сказав, що зараз нам спробують знайти місце у ЛОР-відділенні. Але педіатра немає, лікувати нема кому. Дитина плаче, їй погано, вона хоче спати. Персонал лікарні не робить жодних дій щодо надання допомоги дитині, але створює вид бурхливої ​​діяльності.

Вже почали здавати нерви і ми попросили просто повернути нас додому, якщо ніякої допомоги нам не нададуть. Відповідь співробітника лікарні дослівно: «Мы вам не такси и ничем не обязаны - звоните в такси. Не нравится здесь - вон Бог, вон порог». 

На цій «мажорній» ноті ми покинули цей приємний заклад. Дзвонимо в таксі – комендантська година, машина не приїде. У результаті з горем навпіл добралися додому завдяки абсолютно незнайомій людині, яка зрозуміла нашу ситуацію.

Скаржитися меру? Не піду. По-перше, ніколи - потрібно знайти лікаря, який вилікує мою дитину. А, по-друге, а який у цьому сенс?

Бережіть себе і не хворійте, бо з такою «медициною» та ставленням «медиків» допомоги чекати не варто»

Більше новин читайте в нашому Telegram-каналі.

Нагадаємо, що маріупольські діти-сироти заспівали гімн України на благодійному футбольному матчі у Швейцарії.