Не тільки деякі вчительки кажуть з високих трибун про готовність працювати без зарплати, а і директори шкіл часто демонструють свою готовність працювати «по-комуністичному» і навіть без відпуски. Влітку спостерігав на ФБ серію самозвітів на тему «Як я провів літо на бойовому посту». Мої колеги замість того, щоб відпочити на морях-океанах, героїчно готували школу до навчального року.

Знову не знаю чи слід їх хвалити, чи треба таку практику засуджувати, бо сам таким був директором. Згадую, які тільки дива винахідливості і підприємливості не застосовував аби «без копійки» фінансування і поточний ремонт зробити, і сучасну техніку здобути, і новітні видання придбати…

Щоправда, я цим точно не пишався. Вважав і вважаю це абсолютною аномалією, бо в будь-якій нормальній країні директор школи в кінці навчального року здає ключі від школи представникам муніципальних служб і отримує їх назад перед початком нового навчального року. Він приймає відремонтовану школу,  і перед ним звітують про виконання всіх забаганок відповідні служби.

Бо директор школи ніде в світі не є «господарником», він є менеджером освіти високого рівня. Зверніть увагу на той факт, що в англомовних країнах навіть назва посади це підкреслює. У США директора школи називають principal (від лат. principalis – перший, головний), а у Великобританії - headmaster or headmistress.

Якщо у нас головного лікаря ви обізвете директором лікарні, він відразу ж вас поправить: я головний лікар! Точно так у театрі є головний режисер, на якому вся творча складова і є директор театру, який займається суто господарчими справами.

Читайте також: Ко дню работников образования: Иван Глотов

У далекі 90-ті ще можна було зрозуміти вимушеність покладання на плечі українського директора школи господарчих питань. Тоді нам доводилось витягувати на широку дорогу всіма кинутого розшарпаного освітянського воза. Але і тоді я, як голова міського відділення Асоціація керівників шкіл України (АКШУ), ставив питання перед управлінням освіти про створення центру сервісного обслуговування закладів освіти: у вас є недієздатна «господарча група», я передаю вам вантажний автомобіль, віддаю бокс гаража, деяке обладнання та передаю півставки робітника з обслуговування приміщення, інші школи теж беруть у цьому посильну участь… Ви набираєте за рахунок наших вивільнених ставок кваліфікованих робітників і робите аварійну службу під час опалювального сезону, бригаду електриків та сантехніків, які здійснюватимуть планові роботи тощо. Автомобіль, звісно, взяли, але служба так і не запрацювала.

Зараз немає ніякого виправдання перекладанню засновником суто господарчих функцій на плечі педагогічних працівників. Тому, якщо ми вимушено погоджуємось тягнути і далі цю лямку, треба бути свідомими того, що так ми підтримуємо гнилу і недієздатну систему.

І так ми свідомо знецінюємо власну роль у школі. Адже, замість примітивних господарчих функцій, ми б мали виконувати роль лідерів інновацій в освіті, організаторів сучасних систем професійного розвитку вчителів, фасилітаторів учнівського самоврядування тощо.

У нас просто не залишається на це ані часу, ані сил.

Я багато років пишу про школу як надлишково керовану організацію, яка тримається на «зовнішньому управлінні». Поки так є, вона ніколи не буде живою, самодостатньою, лідерською, гнучкою і просто адекватною місцевим реаліям...

Читайте також: Школа як організоване страждання чи місце для щастя та радості?!

Для того, щоб школа стала нормально керованою організацією, слід перш за все ліквідувати функціональну надлишковість, з цією метою слід розвантажити школу від необхідності виконувати функції, які не мають безпосереднього відношення до її місії, залишивши за нею функції, які вона реально в змозі виконувати за існуючого штатного розкладу та оплати праці педагогічного персоналу (друзів-мишенят та пташенят, які б допомогли їй виконати явно надмірні завдання, у школи-Попелюшки немає).

Є загальне для всіх сфер життя правило менеджменту щодо функціонального навантаження: кожен рівень будь-якої соціальної ієрархії може здійснювати лише 7+-2 функції. Це так зване число Міллера, яке пов’язане з оперативною пам’яттю людини (вона спроможна відстежувати стан не більше 5-9 об’єктів). Тож, педагогічна система школи в змозі виконувати не менше 5-ти і не більше 9-ти функцій. Нав’язування їй більшої кількості функцій робить її некерованою. Зайве доводити, що функціональна надлишковість створює для всіх учасників освітнього процесу потужні стресогенні фактори, без ліквідації яких неможливий ефективний антистресовий менеджмент. Часто їм доводиться лише імітувати виконання багатьох неприродних для шкільного організму функцій, або виконувати їх на шкоду головним завданням школи. В умовах хронічної функціональної перевантаженості для підтримки життєдіяльності школи необхідно було б мати два педагогічних колективи. Один виконуватиме основну функцію школи – дбатиме про освіту дітей, а другий – писатиме звіти «про пророблену роботу» і виконуватиме численні «вказівки» та забаганки освітніх і не тільки освітніх чиновників. Та, мабуть, і два педагогічних колективи в одній школі все одно не в змозі будуть виконати «не підйомні» для школи функції, на кшталт ліквідації злочинності серед неповнолітніх чи забезпечення обрання на виборчій дільниці, яка розміщена на території школи, «правильних» для цього регіону керівників місцевих органів влади тощо.

Мова йде про розвантаження школи від неприродних для неї функцій, які б мали виконувати інші служби, але не виконують, бо є ті (освітяни), хто мовчки тягне будь-яку, навіть не свою, лямку.

Читайте також: «Я пытаюсь достучаться до их сердец»: как молодой педагог меняет отношение к учебе в Мариуполе