Ті чи інші «бомбезні» (мегакруті…) «заходи» з новомодними назвами прийшли в Україну подібно до кальки із західних практик професійного розвитку педагогів, які передбачають свободу творити й витворяти, ініціативу знизу, високий рівень розкріпачення, справжню дитиноцентрованість тощо. У нас усе це виглядає зовні ефектно, але в умовах начальникоцентрованої системи та тотальної несвободи українських освітян у всьому дає практичний результат, який близький до нульового.
Читайте також: Семиклассник из Мариуполя выиграл спортивное оборудование на 10 тысяч гривен от известного телеведущего
Оресурснені, квестонуті, відхакатонені, напатріочені на тренінгах з патріотичного виховання, флешмобнуті, заінклюзені, академічнопродоброчещені, антибулінгнуті і навіть про(біло)воронені вчителі є, а прориву у майбутнє вітчизняної освіти немає...
Іноді маємо результат зі знаком «мінус»: люди повертаються додому і лише впадають у депресію, розуміючи свою неспроможність реально щось змінити. З одного боку їх накриває лавина маразмів зверху, а з іншого - добиває примітивна філософія переважної більшості інертної маси вчительства: «тільки не чіпайте мене!!!»
Тож, зрештою, у «сухому залишку» немає анічогісінько, окрім декорацій (фото з освітянськими V.I.P. і сертифікатиків).
«Той, хто вміє – робить, хто не вміє – вчить інших», – писав дотепник Джордж Бернард Шоу. На жаль, знаходжу підтвердження його словам, коли спостерігаю, що серед спікерів наших модних тусовок не завжди трапляються люди, які реально змогли хоч щось зробити в освіті. Як правило ж, нам ефектно пропонуються знання без досвіду практичного застосування. Звісно, мало хто готовий спочатку самовіддано зануритись з головою років так на двадцять в якийсь напрямок роботи (пожити жертовно всі ці роки!?) з тим, щоб самому зробити «справу життя» і на практиці розібратися в усіх «дрібницях», а вже потім вчити інших. Адже тільки в цьому випадку ти зможеш запропонувати практико-орієнтовані знання, апробовані та вистраждані тобою ідеї, педтехнології, інсайти... У іншому випадку буде лунати лише ефектне, але пустопорожнє «бла-бла-бла».
Читайте також: Студенты из Мариуполя победили в конкурсе и отправились в Нидерланды
Начитався(лась) модних публікацій, прошмигнувся(лась) галопом по «фінляндіях», потусувався(лась) на численних здибанках, вскочив(ла) до кількох проєктів - і вже уявляє себе новоспеченим НУШ-гуру (тренером, ментором, агентом змін, модератором освітніх реформ). Поговорити ця людина вміє, а от як реально пройти шлях від мрії до результату - не знає…
Єдине, що ця людина може - наочно підтвердити ефект профана (Ефект Даннінга-Крюгера*). Зайве доводити, що лише у випадку, коли той чи інший тренінг (ресурсна зустріч, майстер-клас тощо) заточується під реальні проблеми школи, ця форма навчання може бути результативною. Якщо ж лунають лише універсальні поради, красиві слова і натхненні промови - це «марнування часу звичайне».
Для того, щоб була реальна користь, спікерам потрібне знання реальних механізмів інноваційного розвитку і важелів впливу, розуміння тонкощів процесів на рівні закладу освіти та вміння збагнути несподівані нюанси, які випадають з поля зору тих, хто «там, нагорі».
Важко не погодитись із висновком мого колеги, директора Кременчуцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №24 Валерія Фофанова. Цитую: «Уже давно в освіті розпочато еру «мильних бульбашок», яскравих, легких, рухливих, що гучно лопаються... Потім - пшик...»
*Ефект Даннінга-Крюгера (ефект профана) — когнітивне упередження, яке полягає в тому, що люди з низькою кваліфікацією роблять помилкові висновки та невдалі рішення, але їхня некомпетентність не дозволяє усвідомити це. Через це вони зверхні щодо інших, вони вважають свої здібності вищими за пересічні. Це призводить до того, що менш компетентні завищують свої здібності щодо тих, у кого вони насправді вищі.
Читайте також: Щасливе вчителювання в Україні
Текст опублікований з дозволу автора. Ілюстрації з відкритих джерел.
