Саме сьогодні, 13 червня 2014 року, я, будучи полковником, та ще з одним безумцем підполковником міліції Сергієм Матвійчуком зранку приїхали на вулицю Грецька у Маріуполі боротися з терористами. Що в нас було? Два пістолета, легкове авто та неймовірне бажання очистити місто від бандитів.
І цей день став першим днем перемоги нашої країни над бандами терористів, які почули смак крові, свавілля та беззаконня.
Читайте також: «Все рвались в штурм»: пятая годовщина освобождения Мариуполя. Как это было?
Потім були ще перемоги та поразки. За три довгих роки на війні я познайомився з багатьма різними гарними та мужніми людьми нашої країни: професійними військовими, добровольцями, правоохоронцями, звичайними мешканцями Донецької і Луганської областей... Але також побачив і тих, хто зраджував, відмовлявся виконувати накази, бачив тих, хто ґвалтував і грабував, бачив і тих, хто просто хотів вижити.
І саме там - на війні - я побачив, як кожна людина самостійно сама для себе визначалася, хто ж вона, де її місце.
Але жодна людина, яка не пережила це все жахіття війни, не зможе зрозуміти, що це таке війна, навіть не зрозуміють й ті, хто там був добу або дві, або місяць - не зрозуміють... Тому що вони не хоронили вбитих дітей, своїх близьких та друзів, не бачили очей маленьких дітей, які просили просто хліба, дітей з відірваними ручками, не бачили того великого горя, яке звалилося водночас на мільйони мешканців Донбасу, це все потрібно було пережити...
Але тоді 13 червня 2014 року - це була перша перемога!!!
І я вдячний за неї всім добровольцям, добровольцям батальону «Азов», військовим, всім, хто дав відсіч ворогу в той день, і всім, хто потім не дав можливості терористам реваншу.
Ми всі разом відстояли Маріуполь, і він сьогодні процвітає!!!
Читайте також: Лазерные бои, парад и музыка на всю ночь: в Мариуполе пройдет масштабный фестиваль
