Морально я була готова до зустрічі зі сміттєзвалищем. Бачила його в багатьох телесюжетах, на світлинах в інтернеті, навіть бачила великі купи сміття в лісі. Але це мені не допомогло. Про це я пишу у своєму блозі.

Я мріяла потрапити до сміттєзвалища. Подивитися на нього. Відчути його. Зрозуміти його. Як детектив приходить на місце злочину шукати докази, так і я намагалася щось відшукати для себе. Намацати очима, роздивитися руками.

Склад людських вад та гріхів.

Слід проживання на цій планеті людей. Нас з вами.

Наше прагнення жити сучасно, комфортно. Мати те, що потрібно, що купують інші, що показують по телевізору, що придбали друзі. Про що мріяли, на що витрачали зароблені гроші. І що потім викинули. Щоб купити інше.

Читайте також: Мариупольцев учат культуре правильной сортировки мусора

Мені випала нагода з одним проектом потрапити до звалища зі сміттям. Я знала, що в мене буде 20 хвилин, для того щоб побути з ним сам на сам. Зарядила телефон та батарею фотоапарата. Взяла з собою гумові калоші. З водієм ми кружляли по селу та запитували людей, як проїхати до полігону. Звичайне село, звичайні люди. Будинки-паркани-дерева-квіти. І ось гугл мапа підказує, що ми на правильній дорозі. Вузька асфальтована дорога, зелена арка з крон дерев. Ніщо не нагадує про сміттєзвалище. Але через декілька хвилин на дорозі трапляються маленькі сміттєві купки. Скоріш за все, це випало з машин.

А потім очам відкривається картина, яка шокує. Жоден з нас, хто сидів в машині, не зміг вгамувати своє здивування.

Це було досить мальовничо. Наче в сюжеті з новин або з кіно. Але ми це бачили й розуміли, що це реальність. І ми до неї наближаємося. Зліва – велика цистерна, перед нею – крісло, ящик. Справа – трактор. Посередині – шлагбаум. Декілька собак. Було враження, що це локація кінофільму. Ми під’їхали ближче, відкрили вікно, я почала фотографувати. Але через декілька метрів ми зустріли автівку. Чоловік, що був за кермом, запропонував закрити вікна. Ми закрили.

Читайте також: Как мариупольцам бесплатно получить саженец, чтобы высадить его в любом месте

Сміттєзвалище (полігон) – спеціалізований комплекс, призначений для захоронення ТПВ (твердих побутових відходів). Насправді, це площина землі, засипана великим шаром сміття. Висота його може досягати 90 метрів. 

Полігон, куди я потрапила, має площину понад 6 га. Висота насправді вражає. З нашого боку сміття починалося просто з рівня дороги, а вдалечині виглядало величезною широкою горою.

Чомусь згадалося море. Високі хвилі. Там, де немає межі між небом та водою.

Але в цьому випадку на межі стояли красиві смарагдові сосни. І великі хвилі сміття.

Дорога завернула ліворуч, і нам відкрився новий вид – на самій вершині стояв звичайний офісний стілець. Склалося враження, що на нього іноді сідає Бог. Роздивляється навкруги, піднімає очі до неба та думає про людське єство.

Читайте також: #НЕПЛАСТИК: Ежегодно в мире используют 4 триллиона пакетов. Попадая в окружающую среду, они убивают 1 миллион птиц, 100 тысяч морских млекопитающих и неисчислимые косяки рыб.

Сміття - це наше продовження, наше життя та наш побут. І наше мислення.

Нераціональне.

Несвідоме.

Недалекоглядне.

Ми, як діти. Як малі, егоїстичні діти. Але ж виростемо? Подорослішаємо?

Пам’ятайте!

Все це сміття куплене за наші гроші.

Все це сміття – продовження наших домівок.

Все це сміття – наше бажання зручності.

 Для довідки:

– 7% від загальної площини України займають сміттєзвалища;

– біля 16 мільйонів тонн сміття щороку збільшує цей об’єм;

– приблизно 4% сміття в Україні переробляється;

– 2,5 кг сміття за один день викидає українська родина;

– приблизно 50% від загальної кількості сміття – органічні відходи.

Читайте також: Кладовище викинутих речей. Фотопроект

Текст опублікований з дозволу автора з сайту mariannaboyko.com

Фото Маріанни Бойко.