Морально я була готова до зустрічі зі сміттєзвалищем. Бачила його в багатьох телесюжетах, на світлинах в інтернеті, навіть бачила великі купи сміття в лісі. Але це мені не допомогло. Про це я пишу у своєму блозі.
Я мріяла потрапити до сміттєзвалища. Подивитися на нього. Відчути його. Зрозуміти його. Як детектив приходить на місце злочину шукати докази, так і я намагалася щось відшукати для себе. Намацати очима, роздивитися руками.
Склад людських вад та гріхів.
Слід проживання на цій планеті людей. Нас з вами.
Наше прагнення жити сучасно, комфортно. Мати те, що потрібно, що купують інші, що показують по телевізору, що придбали друзі. Про що мріяли, на що витрачали зароблені гроші. І що потім викинули. Щоб купити інше.
Читайте також: Мариупольцев учат культуре правильной сортировки мусора
Мені випала нагода з одним проектом потрапити до звалища зі сміттям. Я знала, що в мене буде 20 хвилин, для того щоб побути з ним сам на сам. Зарядила телефон та батарею фотоапарата. Взяла з собою гумові калоші. З водієм ми кружляли по селу та запитували людей, як проїхати до полігону. Звичайне село, звичайні люди. Будинки-паркани-дерева-квіти. І ось гугл мапа підказує, що ми на правильній дорозі. Вузька асфальтована дорога, зелена арка з крон дерев. Ніщо не нагадує про сміттєзвалище. Але через декілька хвилин на дорозі трапляються маленькі сміттєві купки. Скоріш за все, це випало з машин.
А потім очам відкривається картина, яка шокує. Жоден з нас, хто сидів в машині, не зміг вгамувати своє здивування.
Це було досить мальовничо. Наче в сюжеті з новин або з кіно. Але ми це бачили й розуміли, що це реальність. І ми до неї наближаємося. Зліва – велика цистерна, перед нею – крісло, ящик. Справа – трактор. Посередині – шлагбаум. Декілька собак. Було враження, що це локація кінофільму. Ми під’їхали ближче, відкрили вікно, я почала фотографувати. Але через декілька метрів ми зустріли автівку. Чоловік, що був за кермом, запропонував закрити вікна. Ми закрили.
Читайте також: Как мариупольцам бесплатно получить саженец, чтобы высадить его в любом месте
Сміттєзвалище (полігон) – спеціалізований комплекс, призначений для захоронення ТПВ (твердих побутових відходів). Насправді, це площина землі, засипана великим шаром сміття. Висота його може досягати 90 метрів.
Полігон, куди я потрапила, має площину понад 6 га. Висота насправді вражає. З нашого боку сміття починалося просто з рівня дороги, а вдалечині виглядало величезною широкою горою.
Чомусь згадалося море. Високі хвилі. Там, де немає межі між небом та водою.
Але в цьому випадку на межі стояли красиві смарагдові сосни. І великі хвилі сміття.
Дорога завернула ліворуч, і нам відкрився новий вид – на самій вершині стояв звичайний офісний стілець. Склалося враження, що на нього іноді сідає Бог. Роздивляється навкруги, піднімає очі до неба та думає про людське єство.
Сміття - це наше продовження, наше життя та наш побут. І наше мислення.
Нераціональне.
Несвідоме.
Недалекоглядне.
Ми, як діти. Як малі, егоїстичні діти. Але ж виростемо? Подорослішаємо?
Пам’ятайте!
Все це сміття куплене за наші гроші.
Все це сміття – продовження наших домівок.
Все це сміття – наше бажання зручності.
Для довідки:
– 7% від загальної площини України займають сміттєзвалища;
– біля 16 мільйонів тонн сміття щороку збільшує цей об’єм;
– приблизно 4% сміття в Україні переробляється;
– 2,5 кг сміття за один день викидає українська родина;
– приблизно 50% від загальної кількості сміття – органічні відходи.
Читайте також: Кладовище викинутих речей. Фотопроект
Текст опублікований з дозволу автора з сайту mariannaboyko.com
Фото Маріанни Бойко.
