В маріупольському театрі працювали актори, чия творчість надихала весь колектив. Серед тих, хто над усе сприяв розвитку театру в Маріуполі, був заслужений артист Узбецької РСР, народний артист Української РСР Борис Сабуров – один з визначних і славетних артистів театру радянських часів. Блискуче комедійне обдарування, невичерпна фантазія, уміння не повторюватися – усе це приваблювало серця вдячних глядачів і суворих критиків до Б. Сабурова.
Народився Борис Олександрович 21 лютого 1912 року в Єкатеринбурзі. Семирічну школу закінчив у Тюмені, після закінчення школи змінив безліч занять: працював на судноверфі, на сірниковій фабриці, навчався живопису, був конюхом. Мабуть, є натури, яким усе в житті цікаве і все хочеться спробувати самому. Так, через любов до коней він стає конюхом, завдяки захопленню живописом – вчиться в художній студії. Вже коли був актором Магнітогорського театру імені О. Пушкіна, Борис Олександрович просто так, для себе, оволодів майже всіма театральними спеціальностями – від виробника бутафорії до кравця. Але найбільшою любов’ю, долею, покликанням стала для нього професія актора. Часто нашого героя називали «людиною щасливої долі», але мало хто замислювався, як непросто було Борису Олександровичу, не маючи спеціальної освіти, опановувати таємниці неймовірно цікавого, але водночас складного ремесла.
Читайте також: Мариупольцы смогут посетить необычную балетную постановку
У 1928 році за комсомольським закликом поїхав на будівництво Магнітогорського металургійного комбінату, будував там першу комсомольську домну і коксові печі, працював газівником. Після робочого дня брав участь в агітбригаді «Синя блуза», грав у різних сценках. Незабаром завод направив Сабурова в Театр робітничої молоді (ТРАМ), там його помітили та запросили до допоміжного складу Магнітогорського драматичного театру імені Пушкіна.
У 1931 році відбулися перші виходи Бориса Олександровича на сцену – в масовках, в епізодах, потім перші ролі в основному складі акторів. Від перших ролей у масових сценах до епізодів заголовних ролей - ніби по сходинках, дедалі вище й вище, по крихітці, збираючи знання й досвід, він відточував майстерність. Загалом в 1939–1964 роках Борис Олександрович Сабуров був актором театрів Алма-Ати, Ташкента, Одеси, Усть-Каменогорська, Львова, Кишинева, Миколаєва (1954–1964).
З 1964 року до 1992 року талановитий артист працював у Донецькому обласному російському театрі (м. Маріуполь). Сабурову було притаманне загострене почуття часу, вміння в будь-якій ролі знаходити больові точки зіткнення з тогочасними проблемами, тому під час роботи Б. Сабурова у маріупольському театрі складно було знайти виставу без його участі.
Однак найпомітнішими ролями в цьому театрі для актора стали ролі діда Щукаря («Піднята цілина»), Христофора Блохіна («Казки старого Арбату»), Бога («Святий і грішний»), блазня («Король Лір»), дяді Миті («Любов і голуби»). Роль діда Щукаря з «Піднятої цілини» була неначе спеціально придумана для цього актора, який настільки вдало перевтілився і завоював всю увагу глядачів, що до кінця вистави Щукар став головним героєм вистави. Якщо дотримуватися рамок амплуа, то за всіма ознаками Бориса Олександровича слід зарахувати до категорії гострохарактерних комедійних акторів. І справді, коли актор грав на сцені, важко, просто неможливо було залишатися байдужим. Запас його знахідок невичерпний, діапазон величезний – від легкого гумору до гротеску, буфонади. І завжди все акторськи виправдане, як у хорошому живопису: мазок до мазка, і кожний – єдино точний. Порівняння це не випадкове. Б. Сабурову самою природою дароване уміння відчувати кожну роль у кольорі та лінії. Спочатку він створює ескізи гриму персонажа, потім шукає костюм і пластичний малюнок ролі, і, як правило, художнє чуття ніколи його не підводило. А коли вже готова певна оболонка, в неї вкладається живе й трепетне людське серце.
Читайте також: В Мариуполе можно посетить новогоднюю резиденцию приключений
За розповідями самого актора, він йшов до розуміння внутрішнього світу героя через точно знайдені зовнішні характеристики. І тут йому допомагало вміння малювати, чим він власне і займався всюди, де тільки було можливо: на репетиціях, вдома, на прогулянці. Наприклад, працюючи над образом Щукаря в шолоховській «Піднятій цілині», він зробив сотню начерків свого героя, і будь-яка побутова подробиця, портретна деталь була надзвичайно важлива: як дід злазить з печі, як їсть, який у нього ніс і які ґудзики на сорочці. І костюм, і грим Б. Сабуров знаходив сам, і якщо це йому повністю вдавалося, він відчував себе на сцені затишно, по-домашньому, ніби вже по-справжньому і назавжди зрісся душею зі своїм героєм.
У кіно Сабуров вперше знявся на Одеській кіностудії в 1958 році у фільмі про шахтарів «Зміна починається о шостій». Всього за свою кар’єру Борис Олександрович зіграв приблизно в 40 фільмах, глядачеві він найбільш відомий за ролями в картинах: «Цілуються зорі» (зіграв головну роль Єгорича), «Крижана внучка» (дід Веремій), «Щовечора після роботи» (вчитель Іван Никанорович).
Згадуючи роботу з Б. Сабуровим, заслужена артистка України С. Немчук, зазначила: «При ньому не можна було грати слабо, якось спускатися нижче своїх можливостей, що називається, «схалтурить». Він просто цього не допускав, обов’язково говорив про це».
Видатний актор назавжди увійшов в аннали історії театрального мистецтва України й дотепер залишається найбільш яскравим і унікальним актором в історії маріупольського театру. Борис Олександрович Сабуров пішов з життя 10 липня 1992 року. Похований на Старокримському кладовищі в Маріуполі. Народна артистка України Світлана Іванівна Отченашенко, яка довгий час працювала поруч з Борисом Олександровичем, зазначила: «Він народний артист не тільки за званням, але й по безмірній любові й вдячності всіх, хто його знає».
Читайте також: Маріупольчанки, які надихають…
Всі представлені світлини зберігаються в Поточному архіві Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь) та особистому архіві О.М.Чернова.
