Російські окупанти намагаються вибити з полонених українських бійців інформацію про керівників «Азову». Про це розповів старший солдат полку з позивним «Торк» після звільнення з полону.

Боєць  – один з тих військових, яких 29 червня в процесі обміну вдалося повернути на підконтрольну Україні територію. Зараз він знаходиться в лікарні. Під час ворожого обстрілу в Маріуполі «Торк» отримав важке поранення. Стікаючи кров’ю військовий діставався до «Азовсталі» уплав і під обстрілами. Бачив, як гинуть інші військові й усипану тілами дорогу до комбінату.

За його словами, після всього побаченого, полону вже не боявся і рішенню командира довірився. Про те, що їде на обмін не знав до останнього.

В інтерв’ю азовець розповів про ставлення до українських воїнів у реабілітаційному центрі окупантів, допити у полоні та провокативні питання пропагандистських ЗМІ до бійців.

«Торк» зазначив, що на військових намагалися психологічно тиснути. Їм розповідали, що обміну не буде, Харків вже окупувала росія, а Польща – захід України. До того ж, місцеві не розуміють масштабів втрат окупантів у Маріуполі. Вони впевнені, що у місті загинули максимум 2 тисячі загарбників, але, за словами бійця, цифра більша у декілька разів.

Український військовий розповів, що виходити з «Азовсталі» він не хотів, але зважаючи на поранення та наказ командира, погодився.

«Госпіталь на «Азовсталі» - це був бункер на 300 людей, лежали один на одному на імпровізованих ліжках. Операції робили спочатку в операційній, але потім туди скинули бомбу і довелося переїхати, бо там вибухнув кисневий балон. Тоді оперували вже в коридорі. Тобто ногу відрізають, кладуть в пакет і поранені тримають цей пакет. Такі реалії», - розповів боєць.

З їжею також було важко: військовим давали стакан каші та шматок сала раз на день. Готувати доводилося в уцілілих госпіталях та носити під обстрілами в інші частини заводу. Що стосується деблокади міста, то за словами азовця, на неї майже ніхто не сподівався.

«Противник закріплювався. Якщо б наші хлопці сюди і дійшли, то назад навряд чи б хтось вийшов. Тут багато шансів було, що хлопці загинуть навіть не дійшовши до Маріуполя. А щодо екстракції, то ми знали, що наша сторона буде дотримуватися правил, а російська сторона – ні. Всі розраховували лише на грамотне спілкування Редіса з опонентами», - додав Торк.

Він також розповів про надскладну операцію по прориву на «Азовсталь». Вночі група військових з технікою виїхала в бік заводу, вже біля мосту їх накрив ворожий обстріл та багато бійців загинули. Торк з поломаною ногою пірнув у холодну річку, де з двома побратимами просидів у воді. Потім їх помітили снайпери та відкрили вогонь. Азовець встиг сховатися, інші хлопці загинули. Тоді Торк вирішив повзти до заводу і через пару годин зміг опинитися на території комбінату, де йому надали допомогу.

«На мосту було кладовище. Там хлопці падали в машинах та хрипіли. Машини на прутах висіли, падали в річку. Були прямі потрапляння в «КРАЗи» з 300-тими, усі загинули. Мої побратими думали, що мене теж немає вже», - розповів Торк.

Боєць планував одружитися, тому на початку березня освідчився своїй дівчині у підвалі, де вона ховалася від обстрілів.

«Ми з нею побавилися лише один раз. Я два місяці не знав що з нею. Я приїздив ще у той будинок, але ні його, ні підвалу вже не було. Вона ще з моєю собакою два місяці кочувала по підвалам», - поділився боєць.

Його та ще декількох військових окупанти возили «на підвал», де випитували показання проти керівництва полку: «Вони вчепилися в двох-трьох людей – Редіс, Тавр та Калина. Вони усвідомили, що їхня розвідка схибила. Вони були впевнені, що більшість міст самі здадуться і все закінчиться за три дні».

 Більше новин читайте в нашому Telegram-каналі.

Читайте також: історія водія-волонтера, який був у полоні 74 дні.