У Донецьку заговорили про будівництво метро. Ні, не так. В черговий раз у Донецьку окупаційна влада заговорила на тему багатостраждального будівництва метро, а це може означати лише одне: виділені з російського бюджету гроші на «економічне відродження ДНР» успішно освоєно та розподілено… по кишенях тих самих окупаційних чиновників. І треба ще грошей, а будівництво метро в Донецьку – це дуже масштабно, грошово, і закінчення цього процесу лежить десь у десятках років від 2023 року. Або взагалі ніколи.

Читайте також: Фальшиве свято: як в окупованому Донецьку відзначали "день возз'єднання"

«Міністр транспорту днр» Володимир Тужилін так і сказав у коментарі російським ЗМІ: мовляв, концепція донецького метрополітену розробляється, враховується досвід інших міст, а коли все це буде запущено – невідомо. Саме так насправді й сказав!

Будівництво метро у Донецьку ще до війни стало, як зараз кажуть в інтернеті, локальним мемом. Він означає щось дуже довге, дороге і, швидше за все, не закінчене ніколи. Але гроші справно висмоктує.

Проєкт століття

Масштабний проєкт кінця 80-х років минулого століття – з будівництвом станцій, переселенням людей із районів старої забудови над основними гілками – спочатку був приречений на невдачу, оскільки не відповідав на головне питання: як прокласти безпечне метро у місті, поритому вздовж та впоперек шахтними виробками?

Проєкти були, але стовідсоткової гарантії безпеки вони не давали. У десятих роках нового століття суворим донецьким метрополітеном зацікавилися японські та арабські компанії, які запропонували кілька оригінальних, але дорогих проєктів із урахуванням шахтарської специфіки регіону.

Ні місто Донецьк, ні Донецька область багатомільярдні суми не потягнули б, тож звернулися до держави. Мовляв, дамо з бюджетів скільки зможемо, плюс великий бізнес зацікавився, обіцяв підкинути недостатнє, тому просимо у держави лише якихось гарантій для закордонних інвесторів – чи то просто гроші повернемо, чи то концесією в донецькому метрополітені віддаримося…

Держава подумала і сказала «ні». Японці та араби мовчки зникли в тумані подиву. А в 2013 році місцеві донецькі вчені запропонували проект легкого наземного метро, який був і дешевшим, і легшим і безпечнішим.

Почали думати над ним – але стався 2014-й. Стало не до метро, хоча окупанти не раз і не два за ці роки заявляли, мовляв, добудуємо!

Читайте також: Грошей немає, зв'язку немає, щастя теж не бачити: Донецьк уже рік «у Росії», але…

Кому це треба

Донеччани хитали головами: звісно, зараз Донецьку метро потрібно, як зайцю стоп-сигнал. За роки окупації не збудовано жодного житлового будинку, не запущено хоча б якесь притомне залізничне сполучення з тією ж таки росією, не відремонтовано сотні кілометрів доріг, не вирішено страшних проблем з опаленням, водопостачанням, нормальним телефонним зв'язком та інтернетом, з рухом громадського транспорту, з цінами на все…

Зрештою, йде війна. Так, за таких умов лише метро Донецьку й не вистачало.

Але приїжджим ця казка, як знову ж таки кажуть в інтернеті, «заходить». Якщо росіяни цілком серйозно купують квартири в Донецьку та Маріуполі, маючи намір там жити з певним комфортом «коли закінчиться війна», то чому б не впарити їм казочку про донецький метрополітен як вагомий доказ у тому, що «росія тут назавжди»? Нехай вразяться перспективами та везуть до Донецька свої гроші.

А метро… Ну що метро? Воно швидко не будується.

Розмови про будівництво метрополітену – це сигнал російській владі, що нормальні ідеї для «розпилу бюджету» на «нових територіях РФ» закінчилися. Вже були обіцянки запустити з Донецька поїзди до Москви та Санкт-Петербурга. Відновити аеропорт у Маріуполі. Прокласти кілька водоводів із річки Дон у зневоднені міста Донбасу (посилили лише одне, й те працює з перебоями та його обсягу однозначно не вистачає). Побудувати багато будинків для мешканців окраїнних районів Донецька, чиї житла були зруйновані або знищені в ході бойових дій. Прорубати дороги там, де не ходили кабани та лосі, щоб можна було добиратися з пункту А до пункту Б швидше.

Загалом хтось переказував історію будівництва Нью-Васюків, почерпнуту з художньої літератури, а хтось сприйняв це як перспективний план розвитку «днр».

Марення дикунів

Донеччани дивляться на нові обличчя «влади» і слухають їхнє чергове марення вже не з подивом – з жалем. У першу чергу, до своїх дітей – їм доведеться розгрібати все, що навернули з 2014 року зайди-дикуни, які не в змозі побудувати у своїй країні мости та дороги, але натомість взяли на себе відвагу керувати заляканим та задуреним окупованим населенням.

У обіцянки «влади» не вірять навіть ті донеччани, хто отримував російський паспорт у перших рядах і найголосніше кричав «Путін, введи війська!». Будь-які реляції на кшталт «ух, як ми скоро заживемо!» дратують навіть найбільших любителів "русского міра".

Навіть ці верстви населення почали про щось здогадуватися. Що роздача паспортів та мрії про будівництво метро в зоні бойових дій зовсім не означають процвітання в найближчому майбутньому, а скоріше говорять про неадекватність нинішніх можновладців. Місто потопає у смітниках, їх населяють щури розміром зі здорову кішку, у кранах у людей води немає, зате вона стоїть по коліна у підвалах – і на цьому тлі не вистачало лише метрополітену.

Читайте також: Повернулися «на всю голову» - нових «громадян» з Донбасу в росії ніхто не чекав