Коли Донецьк опиняється під обстрілами, відразу починає працювати настільки потужна система переконання громадян, що вони не встигають зрозуміти, що ж таки сталося. Будь-який «бум», не кажучи вже про «бабах» - це всюдисущі українські ДРГ або натовська зброя вартістю мільйони доларів, яку надіслали спеціально, щоб знищити хрущовки в окраїнному мікрорайоні шахти Абакумова або напіврозвалені будиночки на Брикетній у Петровському районі.
Читайте також: Місто готове стати столицею "білих блукачів", або Замальовка із холодного Донецька
Донецьк взято у заручники ще 2014 року. У його школах, дитячих садках, у житлових багатоповерхівках та у приватному секторі, на териконах та у посадках стоїть військова техніка та розташовані склади БК. Подобається це місцевим чи ні – нікого не хвилює та не хвилювало ніколи.
Звичайно, всі ці легальні військові цілі російські окупанти намагаються якось приховати. Погано намагаються: вже навіть діти приблизно знають, де що стоїть.
Район мотелю, об'їзна навколо стадіону «Донбас Арена», посадка біля питного ставку в Кіровському районі, шахтне подвір'я шахти «Жовтнева», м'ясокомбінат, заміське селище Кірша, де розташовувалися дачі футболістів ФК «Шахтар», промислова зона Смолянки... Продовжувати?
З цих місць (як і з багатьох інших) летять снаряди по Авдіївці, Опитному, Красногорівці, Мар'їнці… Сюди прилітає відповідь – українські бійці намагаються «загасити» вогневу точку.
Як тільки окупанти отримують по зубах, вони відразу починають скиглити, що «ЗСУ обстріляли мирних жителів (школу, дитячий садок)». А те, що в дитячому садку стоять ліжка для військових, а в школі сушаться солдатські штани, і дітей у радіусі кілометра немає - ці факти опускають. Виходить новина, що викликає заціпеніння, про вбивства мирних. Російські пропагандисти кричать чайками на своїх телешоу і вимагають скликати негайно засідання ООН, яке взагалі самі мало люблять і не дуже поважають.
Як повідомлялося, кілька днів тому по центру Донецька прилетіли "хаймарси". У центр – залишки старої Юзівки, відомі як Міськсад. Місце тут цікаве: багато старих будинків, побудованих, мабуть, ще за Джона Юза, залишки старих доріг, щільна забудова. І в одному з таких будинків – у триповерховому будинку колишньої церковної Братської школи (заснована у 1896 році) окупанти організували Центр безпілотних систем.
Їм здалося дуже зручним навчати операторів БПЛА у тому самому будинку, де розмістилося районне управління праці та соціального захисту. Законна військова ціль вельми гуманно сховалася за цивільні спини.
«Ми стоятимемо за спинами жінок та дітей» - якось так сказав колись російський президент. Оператори сховалися за спини жінок управління. Приліт «хаймарсів» у стару будівлю призвів до поранення та загибелі не лише операторів безпілотників, а й співробітниць управління.
Звичайно, на весь світ стоїть крик саме про це – про «обстріл мирних». Представник росії в ООН тупотить ногами та червоніє обличчям, вимагаючи «знайти і покарати».
Читайте також: Грошей немає, зв'язку немає, щастя теж не бачити: Донецьк уже рік «у Росії», але…
І ми зараз не про те, що на совісті РФ – розстріляні багатоповерхівки, торгові центри, будиночки, дитячі майданчики та кафе без найменших ознак військових. А про те, наскільки російські бойовики не вважають мирних людей за людей в окупованих містах. Біомаса. Витратний матеріал. Супутні збитки. Допустимі втрати.
Школи на Петрівці – з 2014 року це «розташування». Звідти стріляють – туди й прилітає.
Мотель, лікарня профзахворювань, колишні казарми Нацгвардії на Елеваторній – це військові бази.
«Донбас Арена» - навколо неї напханої техніки чимало, і вона чудово впізнається за слідами брудних гусениць на асфальтовій дорозі.
Кіровський район – територія ХБК, міст між Кіровським та Петровським районами. Путилівка, обласний військкомат, Путилівський гай – напханий технікою.
Лікарня Калініна - теж так, як би не хотілося про це думати. Люди скрізь, не живуть, так працюють, ходять до магазинів та їдуть у справах в автобусах. І їх окупантам не шкода.
«Приїхали – відстрілялися – поїхали. А ми всю ніч сидимо одягнені, на відповідь чекаємо» – таких оповідань з 2014 року у мешканців кожного з донецьких районів в асортименті дуже багато.
Але найдивовижніше – це нещодавня ідея окупантів замилювати кадри прильотів у соцмережах. Мовляв, несвідомі громадяни викладають відео, а супротивник коригує вогонь. Тому треба розмити («заблюрити») зображення, щоб нічорта не було зрозуміло. А потім за годину-другу викласти вже нормальний варіант.
Донеччани крутять пальцями біля скроні: коригувати вогонь за коментарями в соцмережах, окрім окупантів, ніхто не здогадався. Тим більше, що всі сторони мають розвідувальні дрони, які цілодобово висять над містом.
А ось дізнатися, де і що сталося, щоб потурбуватися про своїх рідних, хто міг би йти чи їхати у місці прильоту, донеччанам тепер важко.
Власне, до цього моменту питання «де прилетіло?» або «куди поцілило?» ставилися саме з цією метою: раптом прослизне знайома адреса і треба буде мчати на допомогу. Але ні, тепер усі мають сидіти та здогадуватися.
Заручники, як є заручники. Не дивитися! Чи не знімати! Не ходити! Не обертатися! Не вдивлятися! Не слухати! Не думати!
І так уже десятий рік.
Читайте також: Повернулися «на всю голову» - нових «громадян» з Донбасу в росії ніхто не чекав
