Річниця Майдану, Революції Гідності… У Донецьку ці події "відмінюють" на всі лади, хитро зі злобою, мовляв, «Дострибалися?» або «І чого ви досягли?»

Запитують зазвичай у родичів, котрі живуть уже не в Донецьку, а на вільній території України. Раз поїхав біженцем туди, а не в Анадир чи село Видропузьк Тверської області, значить, «майдаун».

Читайте також: Російські зайди у Донецьку скуповують нерухомість: хто переїздить до окупованого міста

Це звучить із екранів телевізорів, махрово квітне в інтернет-чатах, у розмовах рідше, але буває. Просто розмови в Донецьку зараз, в основному, про побутове: дикі ціни на курятину, відсутність опалення та божевільні платіжки за електроенергію.

Але активні «прорашисти» не сплять – згори спущено завдання «по-особливому відзначити десятиріччя» з початку Майдану.

Іноді в черзі до банку звучить:

«І чого він домігся? Дружили б із Росією – і війни б ніякої не було!» - Черга, здебільшого з пенсіонерів, киває головами.

"Це вони винні, що ми так живемо!" - Знову мовчазний масовий кивок.

"Як добре, що нас Росія забрала!" - "Угу!" - мукає черга.

Біженці та ВПО, які ще зберегли спілкування з жителями окупованих територій, теж у боргу не залишаються. У них теж безліч питань, які вони не втомлюються ставити.

Читайте також: Окупація страхом: росіяни перетворили мирних жителів Донецька на суцільний «живий щит»

Наприклад, чи стало краще жити у Донецьку та Луганську без української мови? Адже максимум, що вимагалося від упертих шанувальників "руSSкого міра", - навчити писати свої ім'я та прізвище українською у документах. У всьому іншому, що складніше, можна було використати «методику Миколи Яновича Азарова»: замінювати в словах «о» на «і» – і готово. Цілий прем'єр-міністр так розмовляв - і нічого, не виглядав страждальцем.

Далі: чи прикрасився Донецьк за Путіна? Зазвичай у цьому місці підключаються адепти руху «Нас бомбили дев'ять років» і відповідь виходить зім'ятою, але біженці з Ірпеня, Бучі та Харкова просять показати фото розбомбленого Донецька та отримують у відповідь картинки розвалених з не завжди зрозумілих причин приватних будинків. До речі, їх ніхто не ремонтує, натомість у центрі міста вперто висаджують троянди. Ті, що поїхали, намагаються не викликати в пам'яті аналогій з макіяжем для покійника, але у них погано виходить.

Чи будуються нові будинки у Донецьку? Чи ремонтуються старі? Чи дала росія воду «новим регіонам»? Залізничне сполучення вже налагодили, як обіцяли? А кордон прибрали? Смітники, нарешті, вивезли, про які щодня скарги по всіх каналах летять?

Місцеві скупо огризаються та парують у відповідь відеокадрами, як в Одесі ловлять «ухилянтів». Або фейками, грубо склепаними. Але хтось звертає увагу на такі дрібниці, якщо це а) смішно і б) виставляє «укропів» у непристойному світлі…

Ті, хто залишився, ненавидять Майдан, вважаючи його винуватцем усіх своїх бід: від війни та безробіття до московитських військових-лихачів, які влаштовують ДТП, і неможливості зайти в «Інстаграм» без включеного VPN. Вони не звинувачують тодішню надкорумповану владу, яка влаштувала свавілля і обдурила очікування мільйонів українців. Винні вони, "майдауни!"

Читайте також: Місто готове стати столицею "білих блукачів", або Замальовка із холодного Донецька

Проукраїнським жителям в окупації дуже важко. Особливо страшно стримуватися, коли божевільні «Шарікови», вони ж «Кліми Чугункіни» починають нести нісенітницю «космічної ж дурості» щодо політики, економіки, зовнішніх зв'язків. Дуже хочеться увірватися у розмову з доказами, заснованими на знаннях теорії та практики, а не на коміксах, намальованих фабриками ботів.

Але не можна! Здадуть. Здадуть за першої ж можливості. Озлоблені на весь світ передадуть до рук ФСБ «пособника СБУ», або «диверсанта», або «зрадника Батьківщини» – різниці жодної. Результат буде однаковий: більше цю людину ніхто не побачить.

Проукраїнці мовчать і чекають на звільнення, згадують Донецький Євромайдан і ту невелику, але відчайдушну купку людей, які не побоялися вийти і сказати своє слово. Їх били, тупцювали, "гнали за прапорці", але донецький Євромайдан був і це вже з історії не викреслити.

Прикро, що зараз реноме Донецька, Луганська, Бердянська та інших окупованих міст створюють лише гучні «нові росіяни», у криках яких про майбутнє благополуччя губляться тихі голоси тих, хто не зрадив Україну в окупації. Хто не дивиться телевізор, не читає газет, не наражається на інтенсивну дію ворожої пропаганди, а десять років наполегливо зберігає вдома український прапор, пару келихів із символікою Євро-2012, жовто-блакитну стрічку з українського мітингу біля палацу піонерів у 2014 році та паспорт, ще книжечкою.

«Ату їх!» кричать йому і з «вільної України», обіцяючи після звільнення фільтрацію, перевірку на благонадійність та поразку у правах. Українські донеччани мовчки зносять усі образи на свою адресу і тримаються виключно на морально-вольових, але чи вистачить їх ще на кілька місяців чи років?

Вони точно знають, хто винен у тому, що рівень життя в окупованих містах впав нижче за плінтус, і здається, у 90-ті було краще. Вони знають, що операції «Окупація» не готується за два-три місяці в піку протестувальникам на Майдані, а розробляється роками, коли один президент ще посміхається і тисне руку іншому, а жителі Ростова їдуть до Донецька за ковбасою, цукерками та подивитися футбол на «Донбас Арені».

До речі, з «Донбас Ареною» теж не все добре: вона потребує ремонту і зовсім не через обстріл. Просто в неї скоро десять років, як немає господаря – і в цьому теж винний Майдан? Всі окуповані міста і села не мають господарів, яким небайдужі арени, школи, дороги та своєчасне вивезення сміття… І це ще раз підтверджує теорію розсудливих людей: з «нових регіонів» росіяни викачують ресурси і все, що можна продати, а не «майдан винен», що ми так погано живемо».

І до речі, потроху (дуже потроху, але все-таки!) це розуміння приходить і до інших.

Читайте також: Повернулися «на всю голову» - нових «громадян» з Донбасу в росії ніхто не чекав