День міста та День шахтаря пройшли у Донецьку настільки непомітно, наскільки це дозволяли обставини. А вони такі: відзначати День шахтаря в Донецьку скоро буде нікому, нема яким коштом і немає кому.

Судіть самі: Донбас – вугледобувний регіон. Годувати Україну - не годував, але справно постачав паливо на різні потреби як для сільських печей, так і для металургії та інших галузей.

Читайте також: Тиша в Донецьку: місто завмерло в очікуванні чогось страшного

Наш метод

Донецьке вугіллячко було важке у видобутку. Шахти – глибокі та вибухонебезпечні, але держава тримала галузь, дотуючи та усвідомлюючи, що приклад британського прем'єр-міністра Маргарет Тетчер, яка одним махом закрила половину шахт Британії та викликала вал безробіття, у нас не пройде.

По-перше, шахтарі можуть і на площі вийти (а після одного з їхніх виходів розвалився Радянський Союз, осоромивши всіх західних змовників), по-друге, собі дорожче – платити допомогу по безробіттю шахтарям із їхніми чималими зарплатами – накладно для держбюджету. По-третє, дивись пункт перший – мати у країні серйозну пасіонарну масу, здатну розгорнути хід історії, треба вміти. Як і стримувати її, не даючи виплеснутись на площі та адміністративні будівлі.

До 2014 року на території Донецької області працювало близько сотні шахт. Невелика частина з них готувалася під закриття як такі, що виробили свій ресурс, а деякі навпаки – розконсервувалися завдяки новим власникам (держава нарешті дозволила передавати шахти у приватні руки). Гірники йшли на пенсію у 50 років і жили якщо не приспівуючи на непогані гірницькі пенсії, то загалом непогано.

Читайте також: Ані слова, ані півслова: в окупованому Донецьку чогось із тривогою чекають

Зло наввипередки

Оскільки країни НАТО, як каже роспропаганда, "спали і бачили, як би зробити з вугільного краю мляву пустелю", росія випередила їх і все зробила сама. Впоралася швидко.

Доки у 2014-му на площах Донецька та Луганська носили плакати, написані криво на рулонах стареньких шпалер «Не дамо Європі закрити наші шахти!», росіяни превентивно самі закрили та затопили кілька шахт. У результаті нині працюючих вугільних підприємств у «лднр» навряд чи набереться кілька десятків. Без роботи залишилися щонайменше 30 тисяч людей, а то й усі 50 тисяч.

Виявилося, можна просто викинути людей на вулицю, побажавши їм доброї дороги та попутного вітру в корму! Спроби домогтися якщо не відновлення, то справедливості, природно, обертаються крахом: безробітним шахтарям пропонують переучуватися на кошторисників власним коштом або їхати до Якутії видобувати корисні копалини там.

Це в «бандерівській» Україні шахтарів відправляли до Криму на оздоровлення, платили належні регреси та інші виплати, а на гарних шахтах у відділі кадрів стояла черга з бажаючих працювати під землею.

Читайте також: "ДНР" все більше стає схожою на КНДР: факти, що говорять самі за себе

Глухі копанки

Наразі у Донецьку та Луганську персонал шукають лише приватні шахти. Але не ті, що отримали хорошого господаря і стали повноцінним вугледобувним підприємством, а колишні копанки, на яких вугілля видобувається під землею лежачи і вирушає на гора у старих ванних, прив'язаних до лебідок, які крутять нещасні жінки.

Шахтарів загнали в кут, лякаючи, що вони більше ніде нікому не потрібні. Безмовна вимазана вугіллям маса, яка колись наводила жах на правителів країн, виявилася купкою мовчазних змучених людей. До того ж жебраків: середня зарплата по галузі за «нової держави» - від 12 000 до 28 000 рублів (це 4600 – 10 800 гривень за нинішнім курсом). Та й ті копійки затримують... А в росії нижня планка шахтарської зарплати стартує від 40 000 рублів (15 500 грн).

І всі все розуміють, всі бачать, але сказати вголос не можуть. Може, й хотіли б, але бояться, що замість «З Днем шахтаря!» з мови зірветься: «Та щоб ви провалилися!» Особливо це хочеться сказати, коли шахтарі чують слова про відновлення вугільної галузі, про прихід інвесторів, про майбутні закупівлі вугілля.

Читайте також: «Ми для них – другий сорт»: як в росії ставляться до «нових росіян» з Донецька та Луганська

Не свято

Немає більше шахтарського міста, пропало, все пожерла темрява.

І День міста – туди ж, у небуття. Якщо раніше, до 2014 року, це було свято свят, то зараз – похмурий душний день. Колись до цього дня шахтарі давали мільйон тонн вугілля з початку року, до Дня міста приурочували відкриття нових магазинів, стадіонів, доріг, влаштовували такі свята, про які потім із розчуленням згадували цілий рік, то зараз – намалювали картинку на бетонних плитах набережної Кальміуса і пустили ретро-трамвай з усміхненими дітьми по порожніх вулицях міста.

«А стріляють!», – кричали місцеві пропагандисти, вказуючи, що знову снаряди впали у Київському, Куйбишевському та Кіровському районах Донецька. І нікого з них не бентежить, що «снаряди падають» рівно за секунду після вильоту. Що збройні сили України були такі люб'язні, що не «обстрілювали» центральні вулиці Донецька, де можуть безпритульно тинятися «керівники республіки», а все чомусь за старими адресами зі зведень – Лідіївка, Бірюзова, Абакумова, Путилівка… Може, там вогневі точки бойовиків? Може, це їх, прикриті будинками приватного сектору, намагаються загасити?

Немає відповіді на ці запитання. Є лише констатація: самі прийшли до міста – і його вбили. Влаштувавши ганьбу на весь світ, мовляв, подивіться, як розквітнув Донецьк!

І порожні дороги, порожні будинки, тиша… Вишеньками на цьому гнилому торті – купи сміття то там, то там, на які донеччани стабільно скаржаться у міських пабліках.

Засмітили Донецьк, розбили дороги, вигнали з будинків людей, забрали роботу у тих, хто залишився – і лицемірно вітають із «нашими святами». Це настільки бридко, наскільки тільки можливо.

Читайте також: Вода із шахти у чайниках донеччан: окупанти зважилися на масове вбивство, відкладене у часі