Це розповідь чоловіка, котрий живе в окупованому Донецьку. Від його особи і буде подальше оповідання.
Мені практично одночасно поскаржилися декілька людей, що у них відібрали акаунти в Telegram. Люди у віці, про хмарні паролі не знають, як захищати конфіденційність у віртуальному просторі – гадки не мають. Діти та онуки поставили їм "Телеграми" на старі смартфони та відбули хто куди. Зідзвонювалися, списувалися - зв'язок який-небудь є і слава богу.
Читайте також: Окупація страхом: росіяни перетворили мирних жителів Донецька на суцільний "живий щит"
Інтернет у Донецьку поганий, між нами кажучи, але добре, що взагалі є. Інакше взагалі невідомо, що було б із тими, кому від 60 і старшими. А так знають, що можна натиснути кнопку – і з дитиною поговорити. Особливо "продвинуті" пенсіонери навіть відеодзвінки освоїли. Але таких менше.
Так от, у кількох людей похилого віку Telegram раптом забарахлив і перестав показувати звичну картинку: список контактів із 2-3 осіб – діти, онуки та сусідка. Потребує пароль і пише інші малозрозумілі для них речі.
А літні люди ж, вони, знаєте, як? Реагують надто гостро на будь-яку зміну у звичному житті. Коли дізналися, що в них аккаунти викрали - це підлітки сусідські визначили - так двоє відразу до лікаря пішли, серця забарахлили, передінфаркт і таке інше. Зв'язку ж з дітьми, що виїхали, не залишилося!
Принесли мені два телефони. Все зрозуміло: пароль вже змінено, до облікового запису не ввійти. Пишу їм зі свого «Телеграма», мовляв, поверніть, будь ласка, це поганий прикол, тут люди похилого віку поряд зі мною ледве дихають, помирати збираються.
Мені навіть відповіли. Тобто відповіли згодом.
"Десять тисяч рублів", - ось що відповіли.
Я питаю: "Звідки? У них уся пенсія наразі десять тисяч".
Російська ж тільки на 300 рублів більше стала, всупереч переконанням з телевізора, що буде ого-го яка.
На тому боці подумали та запропонували зібрати гроші з дітей, родичів, сусідів.
Літні люди переглянулися і представили, як вони у сусідів просять 10 тисяч на відновлення "Телеграма". У дітей вони попросити не можуть, бо все спілкування тільки через «Телеграм» і було. Або через посередників на зразок мене. Та і як у біженців та переселенців гроші просити? Не по-божому.
«Увійдіть у становище донецьких людей похилого віку», - пишу вже від розпачу.
Читайте також: Місто готове стати столицею "білих блукачів", або Замальовка із холодного Донецька
І тут починається армагедон одразу з двох сторін.
З одного – з'ясовується, що з "Телеграма" літніх людей за їхнім контакт-листом полетіли повідомлення з проханням позичати гроші ("Терміново треба, потрапили в аварію"). Просять від 50 до 400 тисяч рублів.
З іншого боку, мені як посереднику між світом пенсіонерів та нових технологій, починають дзвонити перелякані діти, які отримали в "Телеграмі" це повідомлення і тричі встигли посивіти, поки здогадалися зателефонувати мені.
Все це дзвонить, кричить і плаче. А зі зламаного облікового запису мені пишуть: "Коли почалася війна на Донбасі?"
Якщо тут таке інтелектуальне казино утворилося, то окей. Пишу: «2014-го».
Розумію, що у когось 2022-го це все почалося. А до того вісім років що було? Розминка? Репетиція? Труни з тілами зовсім не декоративні приходили.
"Правильно, - відповіли мені. - А хто вісім років бомбив Донбас?"
Я знаю відповідь на це запитання. Багато хто в Донецьку знає, але вголос не говорить. Бо хочеться жити. Хто ж знає, хто там, по той бік соціальної мережі? Товаришу майор із "МДБ" чи професійний провокатор? Ти зараз йому правду-матку, а він тобі 15 років натомість. Так, такі реалії нинішнього Донецька.
"Ні, – кажу. – На цю тему я з вами не спілкуватимуся. Із незнайомими людьми такі розмови не веду".
На екрані розчарування: "А ось сказали б, що РФ – повернули б вам обліковий запис. А так – ні".
Еее… Зачекайте! "Па-да-жді-тє!"
Одне запитання у мене. Усього одне. Хотілося поставити, але подумалося: а навіщо?
"Ви взагалі хто: патріоти чи здирники?"
Щодо першого не знаю, а щодо другого – якраз у мене в трубці ревіння доньки одного з постраждалих дідусів: "Що з татом, куди гроші переказати на операцію?" Одна донька "реве" з Польщі, друга намагається додзвонитися до "в телегу" з-під Києва...
Ледве заспокоїли, пояснили. Усім зателефонували, кому могли, попросили видалити акаунти, і повідомленням, що приходять, не вірити.
Здирники, як є здирники. І в рублях просили, не в гривнях.
Читайте також: Грошей немає, зв'язку немає, щастя теж не бачити: Донецьк уже рік «у Росії», але…
Що ж, нас, донецьких, за ці вісім (дев'ять!) років уже хто як не принижував. І свої, і чужі. І ті, хто за "єдину країну" горлянки рвав на площах, і ті, хто переконував, як "новим територіям" на росії добре живеться. І замість пенсій чесно зароблених мало не дулю під ніс пхали, причому з двох сторін, і називали хто як: хто – колаборантами, хто – ждунами. На блокпостах і за паспорти з тризубом, і за паспорти з "куркою" знущалися. Висловлювалися всі, кому не ліньки, іноді й нецензурною лайкою…
Страшно це все, коли самі по собі і нікому не потрібні. Коли в кишеню залізти норовлять, прикриваючись прапором. Коли брешуть і хамлять із патріотичних спонукань. Коли вбивають – хтось ділом, хтось словом.
…Я не розповідаю людям похилого віку про наш дивний діалог у листуванні. Нехай думають, що це хтось із місцевих шахраїв викаблучується, або що це з в'язниць сидільці дзвонять на кшталт "служби безпеки банку". Не хочу, щоб вони вкотре думали, що в нинішній Україні таке можливо - вимагати у нещасних донецьких людей похилого віку гроші.
Моя справа зараз інша: завести їм нові акаунти, захистити їх від зламу та зв'язати з дітьми. Для мене це просто люди похилого віку, які прийняли усвідомлене рішення залишитися в окупації та зберігати рідні стіни, відправивши дітей та онуків чимдалі від війни.
Знаєте, вони навіть не проклинали шахраїв, не бажали їм тридцять три нещастя до сьомого коліна, не сварилися навіть.
Просто сказали: "Все повернеться".
І тут я навіть не знаю точно, що вони мали на увазі, кому і що, але вони мають рацію.
Все повернеться.
Читайте також: Повернулися «на всю голову» - нових «громадян» з Донбасу в росії ніхто не чекав
